Новини Рух «Хізмет»

ПІДСУМКОВИЙ ВИСНОВОК ТРИБУНАЛУ ТУРЕЧЧИНИ ВІД 24 ВЕРЕСНЯ 2021 РОКУ

  1. Трибунал Туреччини, який функціонує під юрисдикцією названої країни, здійснює незалежний розгляд і документальне декларування позовів із порушення прав людини, виступаючи інстанцією, що ухвалює остаточні рішення за результатами додаткового дослідження [справи] із боку прокурора. Прокурорський аналіз не є обов’язковим, проте може слугувати аргументом від морального авторитета, покликаним привернути увагу громадськості до конкретної проблеми, адже саме замовчування є найбільшою перепоною на шляху до реалізації фундаментальних прав людини.
  2. Трибунал є незалежною інстанцією. Усі судді, що входять до його складу, мають досвід у сфері захисту прав людини. Троє з них виконували свої обов’язки в Європейському суді з прав людини. Один з суддів Трибуналу служив у високоповажній інстанції – Конституційному суді Південної Африки, іще один обіймав високу посаду в ООН, а інший – очолював адміністративні відділи у міжнародній організації громадянського суспільства найвищої ланки. Усі судді мають або мали статус професорів у відомих університетах. Жоден із судей Трибуналу не скомпрометував себе забезпеченням необґрунтованої протекції або чимось іншим, що могло б спровокувати упереджене ставлення до нього, ані в Туреччині, ані поза її межами. Усі вони виконували свої обов’язки за принципом «pro bono» (букв. – «заради суспільного блага», тобто з метою надання безкоштовної допомоги на добровільних засадах). Цей аналіз, здійснений колегіально й затверджений абсолютною більшістю голосів, є результатом ретельного дослідження і детальної дискусії.
  3. Засідання Трибуналу стало не лише просвітницьким, а й надзвичайно ґрунтовним заходом. Тому я сподіваюся, що воно сприятиме виявленню пильнішої уваги до проблеми захисту прав людини як у Туреччині, так і в усьому регіоні і світі.
  4. Аналіз, здійснений членами Трибуналу, спирається на європейські норми із захисту прав людини, інформацію, надану їм професійними судовими репортерами, а також на свідчення очевидців.
  5. Попри те, що уряд Туреччини може направляти представникам Трибуналу відомості або звіти, розгляд яких входить до їхньої компетенції, він, на жаль, відмовляється це робити.
  6. Експертні висновки, що надходили до Трибуналу, були ґрунтовними, детальними й усеохопними. Воні містили дуже цінну інформацію. Аналіз, здійснений представниками Трибуналу, базується на інформації, зібраній зі звітів та усних свідчень.
  7. Оскільки предметом дослідження виступали різні проблеми, усні свідчення очевидців та їхній зміст теж відрізняються. Свідки лише ділилися власним досвідом. Іноді, що й не дивно, на передній план виступали людські вади. Деякі свідки були напруженими, а анші занадто емоційними. У декого з них були явні ознаки травм, тому ми сподіваємося, що їм нададуть належну медичну або психологічну допомогу. Представники Трибуналу хочуть окремо відзначити сміливість, виявлену очевидцями під час надання свідчень, а також закцентувати на тому, що їхні оповіді проллють світло на ті факти, які замовчувалися.
  8. Деякі з наданих свідчень розчулювали, а інші відверто лякали. Наприклад, один з очевидців розповів, як, намагючись дізнатися у злодіїв, що його викрали, про те, де він, отримав моторошну відповідь на кшталт:  «Ані у тому місці, що існує, ані у тому, якого немає». Інші свідки поділилися спогадами не лише про фізичні знущання, жертвами яких вони стали, а й про те, як їхні дружини та дочки опинялися під загрозою зґвалтування. Представники Трибуналу освідомлюють, які тривалі й, можливо, непоправні наслідки можуть мати порушення прав людини для наступних поколінь. Тому вони сподіваються на те, що результати цього дослідження спонукатимуть і надихатимуь усіх і кожного виявляти повагу до людської гідності та прав людини.
  9. Очевидці не надавали свідчень під присягою. Оскільки у зборі показань не брали участь представники турецького уряду, цей процес не відбувався у форматі, скажімо, перехресного допиту. Показання свідків не суперечили одне одному, як не було зафіксовано і розбіжностей із відомостями у звітах. Ба більше, деякі з них лише підтвердили факти, викладені у звітах.
  10.  До повноважень Трибуналу входить розгляд питань, стосовних шести аспектів, а саме: тортурів, викрадень людей, свободи слова, безкарності, незалежності судочинства та оцінювання дій турецького уряду у контексті того, чи завдають вони шкоди усьому людству. Ці питання, безсумнівно, перетинаються. Наприклад, нерідко з’ясовується, що викрадену або зниклу людину катували. Якби не існувало вільних ЗМІ, які публічно освітлюють такі скарги й заяви, –ані громадськість, ані міжнарожна спільнота ніколи й не дізналися би про ці випадки насилля. Незнання або замовчування цієї інформації і є причиною того, що такі справи так і не доходять до суду. Перешкоджання адвокатській діяльності та незалежному судочинству неодмінно призводять до безкарності.
  11.  Нижче подано висновки Трибуналу із цих шести питань.

ТОРТУРИ

  1.  Трибунал дійшов висновку про те, що жертвами організованого насильства в Туреччині систематично ставали, насамперед, представники курдського народу, послідовники започаткованого Ґюленом руху, та особи, підозрювані у наданні їм підтримки, а також звинувачувані у дрібних злочинах (проступках).
  2.  Трибунал нагадує про те, що Туреччина є членом Конвенції ООН проти катувань. Після спроби здійснення державного перевороту в Туреччині було оголошено надзвичайний стан, а 20 липня 2016 року керівництво країни сповістило Європейський суд із прав людини про призупинення Кабінетом міністрів виконання своїх обов’язків. Трибунал також підкреслює, що інформування щодо змін у діяльності Кабінету міністрів не змінює того факту, що задекларована у чинному міжнародному документі заборона катувань є абсолютно непорушною і не передбачає жодних відхилень.
  3.  Показання очевидців щодо систематичних організованих тортурів збігаються з інформацією із цього приводу, поданою на розгляд Трибуналу в інших документах. Відомості з обох джерел підтверджують, зокрема, і те, якою була основна форма катувань. Таким чином, метою Трибуналу є не лише заявити про себе як про інстанцію, яка розглядає випадки насилля, а й закликати міжнародну спільноту до формування спільного погляду на проблему глобаних порушень прав людини у Туреччині.
  4.  Трибунал установив, що погрози зґвалтувати дружину або доньку, якими лякали багатьох жертв, справили на них сильніший негативний вплив за той, якого вони зазнали від фізичних знущань. Тому представники Трибуналу погоджуються із необхідністю поінформувати про це відповідні міжнародні інстанції, аби прирівняти примус до споглядання жорстокого поводження з іншими та моральний біль, якого це завдає вимушеним очевидцям, до тяжких злочинів із застосуванням насилля за міжнародною градацією.
  5.  Крім того, Трибунал дійшов висновку про те, що такі заходи, як самовільний арешт, узяття під варту та вдавання до насилля не лише справляють негативний вплив на жертв на фізичному і ментальному рівнях, а й мають серйозний довготривалий ефект на їхній соціальний статус. Цей висновок спирається на спостереження, за якими від деяких людей, що вийшли із в’язниці після відбування покарання, відвернулися їхні родичі та суспільство. Така соціальна ізоляція може виявитися для колишніх в’язнів нестерпною, підштовхуючи їх до прийняття рішення про втечу з рідної країни.
  6.  Насамкінець Трибунал вирішив відновити свої повноваження із уживання превентивних заходів, покликаних запобігти жорстокому поводженню з боку турецької держави та сприяти здійсненню розслідування таких випадків за наявності прецеденту.
  7.  Враховуючи факти, викладені вище, Трибунал дійшов висновку про невідповідність дій офіційної Туреччини нормам міжнародного права, що означає невиконання країною своїх зобов’язань у цьому контексті.

ВИКРАДЕННЯ ЛЮДЕЙ

  1.  Дослідивши проблему викрадення людей, Трибунал встановив, що цей захід є одним з інструментів, до яких держава вдається відносно осіб, що вважаються політичними опозиціонерами; він [Трибунал] також дійшов висновку про те, що скарги і заяви щодо таких викрадень не розглядаються належним чином. Незважаючи на те, що Туреччина не є учасницею Міжнародної конвенції про захист усіх осіб від насильницьких зникнень, вона все одно повинна дотримуватися імперативних норм міжнародного права (Jus cogens).
  2.  Для подальших висновків є абсолютно конкретні причини: жертв, що надали свідчення, було незаконно – без здійснення відповідного судового провадження – позбавлено низки свобод; члени турецького парламенту дають мовчазну згоду на позбавлення людей свобод методом пригноблення; офіційні інстанції Туреччини відмовляються обґрунтовувати винесені жертвам вироки й надавати коментарі щодо місця їхнього перебування. Саме тому, відповідно до норм міжнародного права, викрадення людей тлумачаться як насильницькі зникнення.
  3.  Трибунал зафіксував певну закономірність у тому, в який способів викрадають людей. Першим, що звертає на себе увагу в контексті викрадень у межах країни [Туреччини], є те, що вони відбувалися серед білого дня у присутності свідків та камер спостереження, що свідчить про те, що викрадачі зовсім не боялися втручання силових структур; друге, що дається взнаки, це те, що викрадення здійснювалися майже однаково: на дорозі навмисне створювалася аварійна ситуація за участю подібних транспортних засобів, внаслідок якої людину, що нібито виступала винуватцем пригоди, заштовхували у чорну вантажу машину, натягши на голову мішок.
  4.  Щодо насильницьких зникнень людей за кордоном Трибунал також відслідкував певну закономірність: викрадення людей за межами країни здійснювалися з подачі офіційної Туреччини, яка анульовувала їхні паспорти, через що таких пасажирів заарештовували під час подорожей, або ж їх затримували представники Організації національної розвідки Туреччини, причому це відбувалося як за (так) і поза офіційною згодою на це                                  країн-рецепієнтів, але в усіх випадках без здійснення належного судочинства.
  5.  Члени Трибуналу дійшли одностайного висновку про те, що систематичні насильницькі зникнення людей унаслідок викрадень й самовільні арешти повністю суперечать нормам міжнародного права.
  6.  Відомості, надані Трибуналові, дають об’єктивні підставити зробити висновок про те, що насильницькі зникнення людей у межах названої країни були ініційовані службовцями Організації національної розвідки Туреччини, турецькою державою або іншими особами, що працювали на неї. Трибунал також встановив, що Туреччина публічно визнала факт участі держави в актах насильницького зникнення людей за кордоном, а, отже, й узяла на себе за них відповідальність.
  7.  Таким чином, Трибунал дійшов висновку про те, що скарги й заяви щодо таких зникнень не розглядаються належним чином.
  8.  Трибунал також встановив, що дії Туреччини суперечать міжнародним правовим нормам, стосовним позитивних зобов’язань, зокрема, – здійснення розслідування, а, отже, права на свободу, життя й особисту недоторканність осіб, що перебувають в опозиції до уряду, не захищено належним чином.

                   СВОБОДА СЛОВА (ТА ПРЕСИ)

  •  Члени Трибуналу зійшлися у думці про те, що тиск, який держава чинить на представників преси й усіх, хто виступає за свободу слова, є частиною глобальної політичної кампанії, спрямованої на придушення інакомислення й обмеження доступу громадськості до інформації.
  •  Трибунал акцентує на ключовій ролі свободи слова у розвитку та засвоєнні таких демократичних принципів, як, зокрема, прозорість та відповідальність за свої дії (відсутність безкарності). Представники вільних ЗМІ здатні виконувати свої обов’язки із прищеплення демократичних цінностей суспільству лише за умови гарантованості вільного доступу до інформації і свободи у питаннях її поширення. Саме тому свобода слова і, відповідно, діяльність вільних ЗМІ покликані виконувати «наглядові» функції, необхідні для притягнення уряду до відповідальності за свої дії та спонукання його членів до шанобливого ставлення до прав людини.
  •  Трибунал збентежений висновками, яких дійшов у зв’язку із наступними апсектами: поганий стан журналістів, яких змушували перебувати у нервовому напруженні перед судовим засіданням або довго тримали під вартою; переслідування або винесення суворих вироків через «образу або зведення наклепу на президента або державу»; криміналізація образів журналістів, які освітлювали курдське або вірменське питання; систематичне вдавання до фізичного і морального насильства відносно представників преси та медіа; їхнє засудження на підставі неоднозначних і неповністю зрозумілих законів про зведення наклепу, нанесення образ та причетності до терористичної діяльності; постійне втручання державних діячів у внутрішні справи журналістів, зловживаючи своїми повноваженнями у ситуації введеня надзвичайного стану.
  •  Основною причиною конфліктів між урядом та медіа є суперечності у громадській та політичній сферах. Найзахищенішими з погляду свободи слова є саме політичні заяви, що рясніють фразами про суспільне благо. Це не означає, що свобода не може зазнавати жодних обмежень, однак, відповідно до норм, сформульованих Європейським судом з прав людини, такі винятки «потребують вагомого обґрунтування із наведенням переконливих аргументів на користь необхідності введеня будь-яких обмежень».
  •  Обов’язком турецьких медіа перед народом є освітлення важливих для суспільства тем, враховуючи проблеми тероризму, який може розглядатися, зокрема, у контексті політичного насилля. Безсумнівно, держава може певним чином обмежувати ЗМІ у питаннях риторики на тему боротьби з тероризмом, однак вона неодмінно повинна упевнитися в тому, що її дії у цьому напрямі не суперечать міжнародним правовим нормам.
  •  Трибунал визнає, що більшість задекларованих випадків втручання у діяльність ЗМІ припала на складний та неспокійний політичний період, який розпочався після спроби здійснення державного перевороту у 2016 році. Не можна заперечувати той факт, що тероризм становить величезну загрозу для демократії і стабільності не лише у Туреччині, а й в усьому світі. Проте суспільне обговорення нагальних проблем задля пошуку їхнього розв’язання завжди було і залишається одним з ключевих інстурментів демократії. Кримінальне переслідування та арешт журналістів лише через те, що вони освітлюють делікатні, але вкрай важливі політичні теми, – є прямим порушенням свободи ЗМІ, здатним підштовхнути їхніх представників до самоцензури.  
  •  Випадки обмеження свободи слова й, відповідно, преси, криміналізація образів журналістів, їх переслідування та здійснення судочинства над вже ув’язненини представниками ЗМІ значно почастішали після подій 15–16 липня 2016 року, що відчутно ускладнило процес реалізації свобод суспільством, яке прагне жити у демократії. Окрім того, такі заходи мають прямий глибокий вплив на життя їхніх сімей та людей з їхнього близького оточення.
  •  З огляду на усе, що було зазначено вище, Трибунал дійшов висновку про те, що дії Туреччини із порушення свободи слова представників ЗМІ суперечать міжнародним правовим нормам.

БЕЗКАРНІСТЬ

  •  Трибунал зафікусував у Туреччині тривалий й абсолютно неконтрольований сплеск безкарності, що розпочався у 1980-х рр. і досяг свого піку після спроби здійснення державного перевороту 15 липня 2016 року.
  •  У цьому звіті, підготовленому членами Трибуналу, подано п’ять основних і взаємопов’язаних причин, що призводять до безкарності і демонструють систематичність й організованність цього явища:            1) недосконалість [відсутність] правової бази; 2) політичний дискурс, що підтримує безкарність; 3) відсутність політичної волі, необхідної для притягнення державних діячів до відповідальності;                                4) неефективна та несвоєчасна система допиту прокурорів;                        5) відсутність незалежного судочинства.
  •  Трибунал з’ясував, що небажання прокурорів ініціювати провадження внаслідок злочинів, скоєних державними діячами, призвело до відсутності належного розслідування справ про грубі порушення прав людини на кшталт катувань і насильницьких зникнень. Окрім того, Трибунал встановив, що відносно держслужбовців, громадських діячів та представників безпекових структур і розвідувальних організацій норми турецького законодавства із запобігання безкарності застосовуються – принаймні на практиці – за згодою адміністративних органів, підпорядкованих керівництву держави.
  •  Трибунал також засвідчив, що базкарність, яка панує у сфері правосуддя, є найвідчутнішою саме у кримінальному судочинстві. Суспільство втратило довіру до системи юстиції через відсутність належного розслідування справ, стосовних серйозних порушень прав людини, фактичну втрату судами своєї незалежності та безкарність злочинців. До того ж, жертви грубих порушень прав людини зазнають іще більших травм через відсутність доступу до справедливого судочинства.
  •  Члени Трибуналу дійшли згоди у тому, що систематична безкарність злісних порушників прав людини свідчить про те, що Туреччина не виконує свої зобов’язання із дотримання міжнародних правових норм. Окрім того, подібна безкарність не лише призводить до систематичного вдавання до тортурів та викрадення людей, а й сприяє застосуванню таких радикальних заходів.

НЕЗАЛЕЖНІСТЬ ПРАВОСУДДЯ ТА ДОСТУП ДО СПРАВЕДЛИВОГО СУДОЧИНСТВА

  •  Згідно зі спостереженнями Трибуналу, у період з 2010 р. по 2013 р. у Туреччині відбулося істотне реформування системи юстиції і судочинства. Найбільші зміни принесла ухвалена у 2010 році конституційна реформа, у межах якої було розширено повноваження Конституційного суду, який відтоді має право приймати персональні звернення. Задля забезпечення захисту прав людини було змінено й процедуру зборів та призначення членів Вищої судової ради. Прийняття цієї реформи стало правильним кроком на шляху до незалежності системи правосуддя і забезпечення доступу до справедливого судочинства у разі порушення прав людини.
  •  Водночас Трибунал із занепокоєнням відзначив той факт, що, попри забезпечення чинною правовою базою дієвих гарантійних заходів, реакція уряду на протести у парку «Ґезі» у червні 2013 року, а також те, як його представники діяли у відповідь на конкретну загрозу засудження державних діячів першого ешелону за причетність до реалізації корупційних схем у грудні того ж року, відчутно похитнули принцип верховенства права.
  •  По-перше, Трибунал зафіксував ухвалення значної кількості законів (поправок до них), що перешкоджають здійсненню незалежного судочинства. Особливо прикметним у цьому контексті видається закон, прийнятий в лютому 2014 року, який обмежив незалежність Вищої судової ради. До того ж, ухвалені 20 січня 2017 року поправки до Конституції, із впровадженням яких було змінено порядок добору та призначення членів названої ради, також сприяли посиленню політичного контролю над нею [Вищою судовою радою] і Конституційним судом.
  •  По-друге, окрім примусової релокації, Трибунал також зі збентеженням відзначив факт масового звільнення після спроби здайснення державного перевороту майже 4560-ти суддів та прокурорів, яке відбувалося за списками, підготовленими Вищою судовою радою.
  •  По-третє, Трибунал встановив, що багатьом суддям і прокурорам, які ухвалювали рішення або здійснювали розслідування, не узгодивши це з урядом, після спроби здійснення державного перевороту висували підозру у причетності до терористичної діяльності, після чого ув’язнювали. Це, на переконання Трибуналу, є дієвими методом залякування представників правосуддя.
  •  У цьому контексті Трибунал звертає увагу на карні заходи, спрямовані на боротьбу з тероризмом на національному рівні, які тлумачаться і застосовуються вкрай неоднозначно й різнобічно, про що свідчать, зокрема, висновки Міжнародного суду із прав людини стосовно Туреччини на прикладі справи Селяхаттіна Демірташа від 22 грудня 2020 року. Розглянувши, насамперед, справи із боротьби із тероризмом, Трибунал акцентує на численних обмеженнях права людини на захист, до яких Туреччина почала вдаватися з прийняттям постанови про введення надзвичайного стану, яка надала країні можливість самостійно ухвалювати рішення, що суперечать міжнародним правовим нормам із захисту прав людини. Трибунал також дослідив випадки засудження адвокатів та інших захисників прав людини. Зокрема, Трибунал встановив, що у червні 2014 року було прийнято закон, відповідно до якого створили «магістратські суди», яким вищі судові органи надали широкі повноваження на кшталт видання наказів про розшук, узяття людини під варту, блокування веб-сайтів та конфіскації майна без попереднього здійснення ретельного розслідування.
  •  Наостанок Трибунал хоче засвідчити своє занепокоєння з приводу невиконання двох постанов Європейського суду з прав людини, за якими ув’язнених осіб потрібно було терміново випустити на волю.
  •  З огляду на ті факти, що турецьке правосуддя не є незалежним і в країні панує безкарність, Трибунал дійшов висновку про те, що в   такому стані правова система Туреччини не здатна забезпечувати ані доступ до справедливого й ефективного судочинства, ані належний захист фундаментальних прав людини.

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЛЮДСТВА

  •  Трибунал підкреслює, що не має повноважень розглядати питання із потенційного притягнення до особистої кримінальної відповідальності у певних випадках. Водночас, спираючись на висновки, яких він дійшов в результаті здійснення аналізу ситуації, Трибунал закликає інстанції, що діють у полі загального права на міжнародній арені, сформулювати спільний погляд на повторювані випадки тортурів і насильницького зникнення людей у Туреччині, які, на переконання членів Трибуналу, слід кваліфікувати як злочини проти людства, а також виробити одностайну думку щодо того, чи не є ці заходи частинієї глобальної стратегії.  
  •  Трибунал дійшов висновку про систематичність та організованість насильницьких дій (тортурів і насильницьких зникнень людей) у Туреччині – принаймні з червня 2016 року, коли було здійснено спробу реалізації державного перевороту. У цьому контексті Трибунал звертає особливу увагу на такі аспекти, як: значна кількість задекларованих позовів; наявність професійно підготовлених груп для здійснення тортурів; відсутність належних розслідувань та безкарність державних діячів; недосконалість правової бази; невиконання постанов Європейського суду з прав людини; серйозний довготривалий негативний вплив таких дій на осіб, які стали жертвами грубих порушень прав людини, а також на їхніх рідних. За спостереженнями Трибуналу, основними мішенями катів та викрадачів ставали цивільні, оголошені опозиціонерами до уряду.
  •  Трибунал також встановив, що випадки катувань і насильницьких зникнень людей не були поодинокими. Починаючи щонайменше із червня 2016 року, такі дії проти цивільного населення у Туреччині набули систематичного характеру, перетворившись на масовану атаку на жертв.
  •  Насамкінець Трибунал дійшов висновку про те, що випадки катування жертв і насильницького зникнення людей у Туреччині – за умов подання заяви у відповідні органи, наявності показань підозрюваного та доказів його причетності – слід тлумачити як злочити проти усього людства.

Related Posts