Інтерв'ю

Як Ґюлен здобув перемогу

Коли декілька тижнів тому «Prospect» і «Foreign Policy» склали наш список 100 провідних інтелектуалів світу, ніхто з нас не чекав, що су-фійська духовна особа з Туреччини, ледь знайома на Заході, здобу-де перемогу із значною перевагою. Ми також не очікували, що всі, хто увійде до першої десятки, матимуть мусульманське походження (Ноам Чомський, котрий переміг у минулому голосуванні 2005 року, цього разу «очолив Захід» на 11 місці).

«Скорий забіг» здійснили цьогоріч перуанський письменник-ро-маніст Маріо Варгас Льоса та шаховий гросмейстер Гаррі Каспаров, котрий став путінським дисидентом. У якийсь момент Ал Гор був близький до того, щоб додати звання провідного інтелектуала світу до своєї Нобелівської премії миру і Оскару. Але потім по завершенні приблизно одного тижня, Фетхулах Ґюлен злетів до першої сходин-ки рейтинґу буквально за одну ніч і так і залишився там. Очевидно, щось сталося: голоси лилися за Ґюлена з приголомшливою швид-кістю, і це тривало протягом усього голосування. Спочатку ми були переконані, що один з технічно «підкованих» фетхулахчі — імен-ник, що узагальнює мільйони послідовників Ґюлена в усьому сві-ті — увійшов до системи і встановив автоголосування за свого героя. В цьому випадку ми встановили б винного, вірахували його голос, після чого нормальний стан речей було б відновлено, і Чомський проклав би свій шлях до ще однієї перемоги.

Але істина виявилася куди цікавішою. 1 травня «Заман», якнай-затребуваніша газета в Туреччині з накладм понад 700.000 примір-ників і ланцюгом міжнародних видань, опублікувала статтю на пер-шій шпальті, де сповістила своїм читачам про включення Ф. Ґюлена до списку «Prospect» і «Foreign Policy». а також про те, що ми запро-шуємо людей взяти участь у голосуванні. Відомо, що газета «Заман» близька до ґюленівського руху, і протягом наступних тижнів газета регулярно згадувала про те, що ім’я цієї духовної особи з’явилося в нашому списку. Проведення голосування було також згадано і в інших турецьких газетах, так само як і на кожному інтернет-сайті Ґюлена, офіційному або неофіційному — всіх, які ми тільки змогли знайти.

Оперативність і дисципліна фетхулахчі вже стали леґендою, отже, повертаючись назад, можна сказати, що їм було легко спільно «напасти» на таке голосування, як наше. Спокуса для послідовників Ґюлена, що полягала в тому, щоб підняти свого лідера до першо-го рядка рейтинґу, який формується двома впливовими західними газетами, була воістину надзвичайно велика. З одного боку, в цій ситуації приголомшлива перемога Ґюлена мало що говорить нам про те, що світ думає про своїх інтелектуалів, вона просто демон-струє організаційну спроможність послідовників ґюленівського руху. З другого боку, на прикладі перемоги Ґюлена ми, можливо, можемо бачити народження нового типу інтелектуала — інтелек-туала, чий вплив має вияв через особисту мережу й підтримується скоріш через інтернет, ніж через публікації або інститути. Цей зра-зок громадського інтелектуала, описаний Кристофером Хітченсом у його статті, що супроводжує наш список кандидатів, як «незалежні особи або редактори журналів типу ‘меншість одного’, які самостій-но стартували», або у формулюванні Едварда Скидельськи (Листи, «Prospect», червень, 2008), що звучить як «хтось, чиє право на увагу ґрунтується на владі слів та ідей», може вже через покоління ви-даватися доволі застарілим. (Ендрю Кін розгляне це питання в на-ступному числі «Prospect»).

Але тут у гру, можливо, також вступив особливий «турецький ефект» (феномен). Коли в 1999 році газета «Заман» (Time) попро-сила своїх читачів голосувати в інтернеті за свою людину століття, стрімка підтримка за Мустафу Кемаля Ататюрка була такою пере-важною, що в якийсь момент він навіть обійшов Боба Ділана в кате-горії «актор і естрадний артист». У нашому голосуванні також були люди, котрі опинилися у виграші завдяки турецькому ефекту (фено-мену): Орхан Памук, турецький письменник-романіст і лауреат Но-белівської премії в галузі літератури, і Бернард Льюїс, британський історик, котрий зробив собі ім’я на дослідженнях Османської імпе-рії, — обидва зайняли найвищі сходинки в рейтинґу і стали четвер-тим і тринадцятим відповідно. Ні один, ні другий не були привабли-вими фігурами для фетхулахчі.

А як щодо інших 10 осіб, що увійшли до десятки? Ми дозво-лили голосувальникам вибирати п’ять імен, і той факт, що більша частина прихильників Ґюлена мусульмани, найімовірніше, зумо-вив першість Юсуфа Аль-Карадаві і Амра Халіда, котрий створив у Facebook групу, яка переконувала його шанувальників голосувати за нього, а також Абдулкаріма Соруша і Таріка Рамадана . Всі вони є відомими релігійними постатями різних напрямків в ісламському світі. Мухаммад Юнус, Ширін Ебаді і Аітзаз Ахсан є мусульманами, котрі зробили собі ім’я як учасників різних кампаній у мусульман-ських країнах — перші двоє є лауреатами Нобелівської премії миру, а третій є одним з лідерів антишаррафських протестів, які потрясли Пакистан торік. Махмуд Мамдані, американський політик і постколо-ніальний теоретик, ймовірно, є ви-падковим у цьому списку, але він має мусульманське походження (він народився в Уганді в індійській сім’ї), і затято висловлюється проти зовнішньої політики США. Вважаю, цей «мусульманський ефект» (фено-мен) відображає силу взаємозв’язку в мусульманському світі, особливо в його більш ліберальних частинах. Для участі в голосуванні вам, звичай-но, потрібно було мати доступ до ін-тернету, але, що ще істотніше, елек-тронна пошта і веб-сайти буквально протягом декількох годин дозволя-ють поширювати новини у всьому світі й вигравати кампанії. Предме-том гордості Туреччини є практично 3 мільйони користувачів Facebook, що більше, ніж у будь-якій іншій кра-їні, за винятком США, Великобританії і Канади. А фарсі є найширше вико-ристовуваною мовою в Ірані й за деякими підрахунками четвертою найпопулярнішою мовою у світі блогів.

Не всі спроби впливу на результати голосування мали успіх. Пу-блікації у пресі, що давали інформацію про окремих кандидатів і вийшли в Індонезії, Канаді, Індії та Іспанії, не справили великого впливу. Один з наших кандидатів, болгарський політолог Іван Крас-тев був настільки люб’язний, що попередив нас про те, що одна з найпопулярніших газет у його країні, закликає читачів підтримати його на голосуванні, і попросив нас вирахувати всі голоси, віддані за нього з болгарських електронних адрес. Але ця кампанія не спо-нукала болгар голосувати за Крастева.

Китай цього разу став «собакою, що не подала голосу» — п’ять китайських імен у нашому списку виявилися найкраще десь по-середині. Хоча показники в 2005 році були значно вищі. Спочатку китайці були на шляху до того, щоб зайняти навіть гірші місця, але в останній тиждень голосування почали швидко підійматися вго-ру — найімовірніше, звістка про голосування пізно дійшла до де-партаменту міністерства інформації. Наступного разу не дивуйтеся, якщо побачите, що китайці крокують у перших рядах рейтинґу — кампанія, яка підняла кілька мільйонів суфіїв, зблякне на тлі могуті китайської інформаційної машини.

Related Posts