Oстанні статті Твори Ф. Ґюлен

Заклик до милосердя

Цілком очевидно, що ті, що не поділяють з нами однакових цінностей, успадкованих від попередніх поколінь, або не живляться з тих джерел, з яких насичуємося ми, не схильні розуміти наших страждань; вони не можуть без глибокого здивування сприймати нашу поведінку. Ті, що сприймають минуле й майбутнє тільки з матеріалістичної точки зору, й ті, що бачать життя лише у фізичних аспектах, не в змозі відчувати що-небудь, крім швидкоплинних марних плотських задоволень. Також, відповідно до цієї досить розповсюдженої помилкової думки, поняття, що не стосуються тілесності або безпосередньо самого тіла, не варті уваги. Ні минуле, ні майбутнє не мають для них значення, тому що минуле й майбутнє – просто укриття для тих, хто втратив відчуття сьогочасності й шукає пристанища. Ці люди вважають важливим тільки теперішній момент. Все інше – марна трата часу. Насправді ж, вони в полоні вузької перспективи, і навряд чи коли-небудь зрозуміють таке висловлювання: «Якби ти знав те, що знаю я, ти б рідко сміявся й часто плакав»[1] . Однак Великий Майстер Слова, Пророк, який виголосив цей хадіс, точно знав причину своїх сліз, подібно до тих видатних особистостей, які живуть тільки вірою, божественним знанням і любов’ю, які готові захищати вічність, які знають, за чим плачуть і що шукають. У таких людей безліч причин для того, щоб плакати.

Водночас із питанням віри і віднайденням душевного спокою – проблемою, яка цікавить усіх і кожного – існує ще безліч інших проблем, які необхідно розв’язати – соціальні, економічні, політичні й культурні. Існує несправедливість, яку вважають першопричиною напруженості в суспільстві. Є права, які повинні бути переглянуті й перерозподілені відповідно до загальнолюдських цінностей і принципів справедливості та совісті. Є наші надії й ідеали, що співвідносяться з вічністю, і, навпаки, існують антидемократичні перешкоди, про які неможливо навіть подумати, як і про пропаганду сили. Емоції ще мають перевагу над розумом у багатьох сферах, і накази віддаються відповідно до непохитності сили. У багатьох країнах людські помилки й дії, що вважаються неправильними, і донині змиваються слізьми й кров’ю. Час від часу, ігноруючи право вільного вибору кожної людини, людей прагнуть насильно привести до раю або, навпаки, грубо штовхають до пекла, незважаючи на їхні судження. Щодня формуються нові табори, і кожна команда бореться за свою мету й свої принципи. Кожна ідеологія формує стиль життя, що відповідає її принципам. Більше того, людей обмежують вузькими рамками й змушують жити за визначеним зразком і не інакше. В усьому світі, у сотнях місць свідомість індивіда ще досі перемелюють, волю суспільства ігнорують, і совість усе ще осліплена.

Найшвидший спосіб уникнути індивідуальних і суспільних криз – припинити втручатися в людську свідомість і навчити людей існувати згідно зі своєю свідомістю й власною волею. Зрозуміло, люди можуть залишатися людьми й поважати загальнолюдські цінності тільки за умови функціонування механізму совісті й поваги до вільного вибору та свідомості людей. Індивідууми тільки тоді можуть називатися справжніми громадянами, коли вони існують за законами совісті й свідомості, у результаті набуваючи достатньо досвіду для того, щоб духовно підтримувати ближніх. В іншому випадку суспільство так і залишиться обмеженим різними соціальними, політичними, адміністративними й економічними проблемами. Співтовариство, утворене з неадекватних, невідповідних частин, не може називатися нацією. А народні маси, які вже досягли національної самосвідомості, але не стали на шлях зцілення, не можуть сподіватися на щасливе майбутнє. Якщо ми прагнемо порятунку для всього суспільства, дуже важливо, щоб кожний його член був належним чином мотивований. Щаслива зірка для нашого суспільства зійде, і всі ми отримаємо розраду, якщо будемо молити про спасіння інших – пліч-о-пліч, з руками, піднятими до неба. Основа всіх принципів, що допомагають нам досягти бажаної духовної зрілості, складається з усвідомлення віри та її унікальної глибини, болі, зусиль і випробувань у поклонінні, моральної чистоти у всіх діяннях, відновленні духовності, свідомості й почуттів, а також оцінювання всього відповідно до праведності серця. І коли ми будемо обізнані з цими принципами, ми подолаємо межі індивідуальності, й будемо приймати рішення відповідно до цих принципів, і будемо повністю усвідомлювати те, до чого прагнемо. Крок за кроком наближаючись до мети, ми зможемо зв’язати все з вічністю і оцінювати все відповідно до цього великого критерію. Отже, поділяючи всі досягнення людства, ми зможемо ще раз виразити право бути «найбільш досконалою формою й натурою»[2], тобто людьми. Я вірю, що ті благословенні, які розуміють цей ключовий момент, будуть не тільки вести інших по істинному шляху, але й гарантуватимуть їхнє майбутнє.

Вважаю за необхідне ще раз наголосити, що незаплановані згідно з метою порятунку суспільства, приватні проекти порятунку не спрямовані на допомогу суспільству й приречені на безплідність. Більше того, неможливо оживити ті цінності на рівні суспільства, які вже зруйновані в серцях і свідомості індивідуумів, членів суспільства, або у свідомості влади. Зі сказаного випливає, що без цілеспрямованості всякі плани й проекти порятунку примарні, і надія на те, що, саботуючи пробудження індивіда, можна домогтися якогось розвитку суспільства, є не що інше, як примарне самозаспокоєння.

У зв’язку із цим ми віримо, що стосовно свободи вибору й свідомості стає очевидним наступне: в усіх є руки й ноги, і чітко уявляючи це в нашій особистій свідомості й волі, а потім взявшись за руки з іншими, керуючись колективною свідомістю й волею, ми можемо розв’язати всі проблеми. Завдяки такому підходу ми сподіваємося на збереження й зростання плодотворності наших життів, підвищуючи в такий спосіб нашу матеріальну й духовну цінність. Ступінь альтруїзму плану або спроби, спрямованості на користь інших, збільшує змістовність і привабливість таких дій для нас. Це правда, тому що те, що змушує людину відчувати себе живою, і є ідеалом спасіння ближніх. Антиподом цього почуття є особистий інтерес, що вбиває або паралізує людську істоту. Ті, хто витрачає все життя тільки на задоволення особистих інтересів, рано або пізно розбещуються, корумпуються, навіть якщо вони безпосередньо й не залучені до брудної політики. Ті, хто виживає, надихаючи ближніх на пробудження, за допомогою життєвого еліксиру вільно проходять там, де інших життєві урагани здувають як листя. Ці люди – заслужені кандидати на успіх (у досягненні задоволеності Всевишнього) у марафоні, який триває як у цьому світі, так і в світі «духовного змісту».

Дружбі «брудного» політика, який схвалює існування й право на життя всіх інших тільки тому, що вони служать йому або його особистим інтересам, ніколи не можна довіряти. І ніхто не може почувати себе в безпеці, коли такі політичні діячі протистоять один одному. Подібні люди за всіх часів були стурбовані лише своїми вузькими особистісними інтересами. Саме тому вони вихваляють примхи інших, і навіть присвячують їм себе. Вони за необхідності розчавлять тих, кого можуть собі дозволити розчавити, і постійно плетуть інтриги проти тих, з ким не можуть упоратися. Коли тирани при владі, вони нещадні. Коли ж вони слабшають, то починають підлабузнюватися, плазувати, вони постійні у своїй нещирості і потрапляють під удар своїх же інтриг, наближаючи свій жахливий кінець. Вони змушують себе вірити в те, що обманюють усіх і ніби це правильно. Однак ці нещасні політики поставили себе у двояке становище, розтоптуючи свою репутацію заради кар’єри. Подібна хибна здібність, яку спостерігають у деяких людей, є дуже серйозним розладом і важко виліковним психічним захворюванням. Люди такого типу у всьому шукають особисту вигоду, незважаючи на те, що самі ні на що не здатні. Але й це не додає їм значущості в очах суспільства й успіху в кар’єрі, і вони закінчують тим, що принижуються й плазують перед іншими.

З іншого боку, в основі поведінки людей служіння[3] лежить заклик серця й совісті до милосердя заради пошуку прихильності Всевишнього, і цей заклик спирається на довготривалу підготовку й благородні наміри (тафаккур). Цей заклик до милосердя майже завжди виходить за рамки персональної відповідальності, перебуває за межею свідомості, суспільної відповідальності й поєднаний із глибиною щиросердості. Таке завдання під силу тільки людині, яка має особливу щирість. Такі люди – перші в кожному добросердному діянні; їхнє світовідчуття відбите у всьому, що вони роблять, вони чесні й відкриті у всіх своїх шуканнях. Неважливо, наскільки обставини можуть бути важкими й безжалісними. Ці люди ніколи не звертають зі свого шляху, і їм ніщо не завадить, тому що вони вірять у свої принципи. Усіма своїми почуттями вони націлені на те, щоб бачити й чути Бога, по-особливому знати Його й бути з Ним. Це люди як нашого світу, так і засвіту. Спілкування з тими, хто поводиться із ближніми відповідно до описаних вище принципів, може вважатися спілкуванням з Богом. Крім того, спосіб життя цих людей, з усіма варіантами, достатньо чистий і необмежений для того, щоб вони насолоджувалися тихим спогляданням у затоці наступного світу. Без сумніву, ці найчистіші серця вже досягли приголомшливого результату, про який інші можуть тільки мріяти після багатьох-багатьох років наполегливої праці. Вважається, що вони удостоїлися товариства Господа й зайняли гідне місце серед небесних мешканців найвищого рангу. Будучи завжди щирими й глибокими, люди серця постійно перебувають у пошуку значних перспектив і важливих зустрічей. Вони думають про милосердя, говорять про милосердя й шукають шляхи самореалізації через милосердя. Вони так щиросердно діють в ім’я порятунку всіх і кожного, не виділяючи когось, що приносять у жертву задоволення духовного світу й духовну насолоду, не кажучи вже про матеріальні інтереси й прагнення до зміцнення кар’єрних позицій. У стосунках з іншими вони виявляють свою духовну позицію, яка віддзеркалює їхнє постійне перебування в присутності Вищої Сили. Там, де для інших життя завершується, вони переживають відродження, які надходять одне за одним.

Постійно керуючись принципом «Не бажай іншому того, чого не бажаєш собі», ці люди невпинно працюють на благо ближніх, щоб вони скористалися всім тим, що люди серця вважають корисним. Їхні виднокола надзвичайно широкі; вони можуть розбудити почуття милосердя навіть у тиранів. Крім того, вони вірять, що бути поруч із пригнобленими – нарівно, що бути поруч із Богом, і підтримують їх. Жити для інших – ось основний фактор, що визначає поведінку цих героїв. Їхній головний неспокій – пошук доказів прихильності місії, з’ясування, їхнє прагнення – досягти благовоління Бога. Звершення, яких вони досягають, сприймаються як прояв Божественної допомоги, і люди серця скоряються в скромності, применшуючи себе раз у раз, день у день. На довершення цього, вони тремтять від однієї думки, що їхні емоції можуть перешкодити роботі, яку вони розпочали, і волають: «Ти – усе, що мені потрібно».

Ми століттями нетерпляче очікували благословенних рук, які перетворять те, що називають «спустошеною землею, зруйнованими будинками, далекими пустелями», у новий світ. І ми будемо віддано чекати стільки, скільки буде потрібно – з вірою, бажанням і рішучістю. Нехай очікування цих чистих, чутливих сердець Вічного Милосердя не залишиться без відгуку!

[1] Бухарі, Kусуф, 2; Mуслім, Kусуф, 1; Tірмізі, Зухд, 9; Ібн Maджа, Зухд, 19.
[2] «Ми створили людину в прекрасному вигляді» (Св. Коран, 95:4).
[3]Ті, хто відгукнувшись на заклик зміцнити віру, добровільно зголсилися безкорисно служити людям.

Вперше опублікована в Işığın Göründüğü Ufuk, [Горизонт, де видно світло], Nil, İstanbul, 2000, с. 189-195.

Related Posts