Статті про Гюлена Ф. Ґюлен

Парадокс Ґюлена: поєднання прихильності з терпимістю

Парадокс Ґюлена: поєднання прихильності з терпимістю Релігійні науки освітлюють свідомість, а розум просвітлюють науки цивілізації, в той час як мудрість народжується від поєднання їх обох[1]. (Саід Нурсі)

Макс Вебер в своєму широко відомому дослідженні Протестантська етика і дух капіталізму[2] стверджує, що створенню основ сучасного суспільно-економічного порядку сприяла сукупність двох протилежних явищ, а саме економіки і релігійності.

Результати наслідків цього союзу за своєю природою і масштабністю призвели до трансформації супільства і його культури спочатку в Західній Європі, а потім і в багатьох країнах світу.

Згідно судження, яке вже неодноразово висловлювалось раніше[3], позгляди Вебера представляють собою теорію культурного новаторства, тобто: коли несподівано об’єднуються воєдино протилежні тенденції або теми культури, то процеси, які відбуваються, звільняють творчу енергію, яка сприяє створенню нових парадигм, рухів і інститутів. Дана робота є конкретним прикладом вивчення цих процесів. Вкрай несподіване поєднання ідей Фетхуллаха Ґюлена, пронизаних глибокою прихильністю до віри з толерантністю, є результатом парадигм ісламського діалогу. В якості руху, направленого на посилення духовної прихильності до традицій віри, воно оволодіває сьогодні не лише мусульманами, але й послідовниками інших релігій, а також невіруючими. Як доводить Еміль Дюркхейм в своїй фундаментальній праці про природу релігії[4], релігійне переконання зазвичай тісно пов’язане з соціальною організацією суспільства. Визнання прихильності до визначеної віри в рамках системи, заснованої на вірі, служить одночасною заявою про солідарність з такою соціальною групою. Існуюча система, яка спирається на релігійну віру, не лише відбувається, а й базується на такій існуючій соціально-суспільній організації, як: плем’я, етнічна спільнота або народ[5].

Той факт, що конкретні релігійні переконання і практики мають соціально-суспільну структуру і тісний зв’язок з суспільними інститутами, від яких вони походять, є фактором, який сприяє застосуванню релігійних переконань, ритуалів і інститутів для боротьби з насиллям і нетерпимістю. Починаючи з ХХ-го століття, створення нових руйнівних технологій служить виправданням різних священних воєн і актів тероризму, які продовжують погрожувати існуванню людини[6]. Системи віри створюють парадигми для розуміння людиною всесвіту і відповідно обриси того, в якій якості слід себе розглядати, що належить робити для попередження в світі зла або хаосу, і як людині слід поводити себе по відношенню до інших. Значна частина політичної еліти намагається поєднати конкретні концепції колективного образу й автократії з більш широким поглядом на світ з тим, аби влада, яку вони мають, могла постати як органічно присутня в природі, зумовленою «природністю» й «від Бога». Згідно цій теорії, людина може піддавати сумніву суспільний порядок лише глибоко в свїй душі, і соціальна структура зла таврує ворогів конкретної еліти влади як вселенських, а союзників даної політичної автократії розглядає як володіючими священною законністю[7]. Дивно, адже якщо розглядати сучасну історію релігійної організації людей, то звертає на себе увагу різке протиріччя між універсальністю багатьох релігійних вчень, з одного боку, і мобілізацією релігійних почуттів, направлених на підтримку існуючих режимів влади, з другого. По суті, кожна релігійна традиція несе в собі, наприклад, присутність етики «полюби ворога свого»[8], а також інших менш радикальних етичних вчень стосовно буття інших в якості основної норми духовного добробуту[9].

Тим не менш по всьому світу традиції віри широко використовуються для задоволення за рахунок універсальності релігії політичних амбіцій. Історія людства упродовж недавнього тисячоліття неодноразово являла свідоцтва підміни релігійних інститутів і їхньої риторики політичними амбіціями, починаючи від використання пацифістського руху раннього християнства в період Римської імперії і впритул до нещодавніх спроб виправдання всього – від державного тероризму і війни до задіяння бомб самовбивцями-смертниками – як волі Божої. Хоча поєднання релігійної терпимості і прихильності достатньо часто присутнє у вченнях духовних пророків миру, це явище рідко позначується на сторінках популярних друкованих видань та інших офіційних публікацій або на екранах всесвітньої служби новин CNN, або подібних каналів телебачення. Метою даної роботи є дослідження ступеня того, наскільки Фетхуллах Ґюлен зміг поєднати воєдино в теорії і і практиці ці протилежні концепції. Ми почнемо з короткого огляду його релігійного уподобання й обговоримо далі характер його заступництва терпимості й діалогу.

Релігійна прихильність Фетхуллаха Ґюлена

Фетхуллах Ґюлен народився в анатолійському селі, в сім’ї, яка відрізнялася глибокими духовними мусульманськими традиціями. Батьки виховали в ньому віру в духовну перспективу в житті. Фетхуллах Ґюлен згадує, що його бабуся “навчала Корану сільских жінок і мене, хоча в той час заборонялось навіть читати його вголос”[10].

Вважається можливим, що середовище його дитинства сприяло настроям молитви і духовних роздумів, якими позначене його отроцтво. “Приємна тиша і спокій завжди правили в старих селах”, – згадує Фетхуллах Ґюлен. Ранкове сонячне світло, мекання баранів і ягнят, звуки комах і птахів відгукувались в серці солодкими хвилями щастя, додаючи свої голоси до глибокого, внутрішнього хору природи… В цьому світі, поряд з ішим світом, заклик до молитви і звучання її, мова – усе це кликало на інший концерт, заглиблюючи нас в більш глибоку і духовну атмосферу[11].

Він вивчив напам’ять Коран, коли був зовсім маленьким, і зізнається, що “почав молитися в чотири роки, і з того часу жодного разу не пропустив молитви”[12].

Він рано присвятив себе безхитрісному способу життя, основою якого стали молитва і духовне міркування, писання релігійних праць і учительство. Відмовившись від сімейного життя, він обрав для себе життя аскета, присвячуючи його молитві і релігійному ритуалу і практично не маючи особистих придбань. Його численні праці охоплюють найширшу релігійну тематику, починаючи від проблем, які висуває перед вірою сучасний світ, і до фундаментальних пояснень вчення ісламу і Мухаммада[13].

Праця, здійснена Фетхуллахом Ґюленом в Туреччині, позначена своєю релігійною направленістю в умовах світського режиму, і також в силу своєї аполітичності в умовах високо політизованого середовища[14].

В умовах такого середовища в країні, а також і в контексті міжнародних умов, при яких ісламська й інша риторика набула полярного і ідеологізованого характеру плюндрування інших як зрадників і невірних – в такому середовищі Фетхуллах Ґюлен виявився здібним маневрувати між релігійними і світськими цінностями, ісламськими і неісламськими елементами соціально-суспільного життя, просуваючи свою похідну від суфізму ідею любові до людства і віру в сумісність ісламу з “модернізмом, демократією і прогресом ”[15].

Покровительство ідей толерантності Фетхуллахом Ґюленом

Пророк (а.с.) визначив істинного мусульманина як людину, не здатну сотворити зло іншому ні словом, ні ділом, а також і як довіреного представника миру в усьому світі[16].

Для Фетхуллаха Ґюлена терпимість стосовно інших і істинний міжрелігійний діалог є не лише прекрасними ідеалами, достойними втілення в майбутньому райському житті, а й тим, що складає зараз суть того, що означає бути мусульманином. Він дійсно вважає, що сама природа релігії вимагає встановлення такого діалогу[17]. Можливо, що розуміння Фетхуллахом Ґюленом толерантності є більш широким поняттям, ніж те, яке звичайно визначається цим терміном[18]. Згідно Фетхуллаху Ґюлену, неможливо бути мусульманином, не увірувавши в доісламських Пророків: “Будучи мусульманином, я приймаю всіх Пророків і всі Книги, дані різним народам упродовж історії, і вважаю віру в них найважливішим принципом буття мусульманина ”. В даному контексті він ясно виділяє не лише традиційно пропоновану основу для міжрелігійного діалогу – юдаїзм, християнство й іслам – а “навіть прихильність іншим релігіям світу”[19]. З часів Пророка мусульмани – а надто найбільш широкі світогляди – стверджують, що вони вірять в особливий існуючий статус віруючих в юдаїзм і християнство паралельно з послідовниками ісламу (який, до речі, нерідко розглядається в якості кульмінації обох незавершених предтеч).

Фетхуллах Ґюлен розширює даний світоглядний рівень незрівнянно далі, визначаючи релігію метафорично в якості “симфонії Божого благословіння і милості”[20]. Звичайно, будь-яку симфонію характеризує різнообразність гармонійної єдності сукупності музичних інструментів і нотних знаків. Музична гармонія не може означати людей, які повторюють одні й ті самі ноти, як і симфонію не може виконати група людей, які грають на однакових інструментах.

Прихильність і терпимість: визначення мирного ісламу

Возносьте добро за його доброту, цінуйте тих, чиє серце наповнене вірою, будьте добрими до віруючих. Ставтеся до невіруючих так дбайливо, щоб зникли їхня заздрість і ненависть. Як Месія, оживляйте людей своїм диханням[21]. (Фетхуллах Ґюлен)

Процес єднання прихильності і терпимості вимагає, щоб іслам більше визначали в якості мирної традиції, яка опікується ідеями толерантності, ніж такої, що закликає йти на барикади і боротися з усяким, хто не підкоряється загальноприйнятним інституційним формулам і догмам в свїй соціальній спільноті. Фетхуллах Ґюлен не лише підтримує ідею звернення до віруючих з добротою і до невіруючих з обережністю, але і дійсно так і чинить. В результаті, те, що здійснює релігія, є звеличенням душі людини до величезних висот для того, аби вона або він могли прожити життя в світі вищих цінностей.

Як говорить Фетхуллах Ґюлен, незалежно від того, як реалізують свою віру в щоденному побуті її прихильники, такі всіма визнані цінності, як любов, повага, терпимість, прощення, милість, права людини, мир, братерство і свобода є цінностями, які возносить релігія. Більшості з цих цінностей надається великого значення в посланнях від Моісея, Ісуса і Мухаммада (а.с.), а також в посланнях Будди і Заратустри, Лао Дзу, Конфуциуса і індуїстських пророків[22].

Визначення Фетхуллахом Ґюленом ісламу включає цілий ряд компонентів, які будуть розглянуті далі в рамках даної роботи – особливо відповідно до традицій суфізму – аби підкреслити аспекти духовності традиції ісламу, теорії і практики діалогу, його культивації ідей холістичного світу у спосіб життя, не застосовуючи насилля, засуджуючи тероризм і насилля, а також його активізації руху за духовні і соціальні зміни у світі.

Рішення, пропоноване суфізмом

Одним з найбільш важливих моментів є здатність Фетхуллаха Ґюлена поєднувати релігійну прихильність з терпимістю, коли він особливо пікреслює суфізм як духовну сторону ісламу або його “внутрішнього життя”[23]. Не дивно, що бачення Фетхуллахом Ґюленом ісламської традиції свідчить про сильний вплив суфізму, поскільки це є прийнятним вцілому для турецького ісламу[24]. Іслам розглядається як явище, яке має різні аспекти: інституційний, політичний, особистісний, духовний тощо. Духовний аспект вважається найбільш важливим і прирівнюється до поширеної містичної традиції суфізму. Завдяки сукупності аспектів ісламу присутня своєрідна відкритість по відношенню до інших традицій, що не може охватити один лише інституційний аспект. Хоча встановлення меж і виділення відмінностей є прерогативою закладу або інституту, в завдання духовної традиції входить відкривати серця для тої сили, яка відміну цю здатна усунути. З точки зору духовності, межі зникають тим самим чином, як держави стають непомітними, якщо подивитись на нашу планету з Місяця. Саме цей аспект ісламу підкреслює Фетхуллах Ґюлен в своїх численних працях і лекціях, побудованих на релігійних переконаннях.

Духовна практика і мораль, з точки зору Фетхуллаха Ґюлена, є більш важливою категорією, ніж ритуал і догма, що являє собою позицію, яка відкриває дорогу для діалогу з іншими релігійними традиціями. Суфізм приділяє першочергове значення любові як головному елементу зміщення уваги індивідуума від інституційного і ритуального – до любові до Бога і ближнього свого. Фетхуллах Ґюлен стверджує, що “Любов є найважливішим елементом в кожній живій істоті, і вона представляє собою найбільш яскраве сяйво і велику енергію, які здатні перевищити будь-яку силу”[25]. Через цю палку приязнь народжується та любов до всього всесвіту, яка здатна скоротити відмінності, які існують між віросповіданнями. Якщо ви володієте особливостями віруючого, то “будете ви християнин, юдей, буддист чи іншої віри, …ви носите в собі елементи віруючого”[26]. В дусі традицій суфізму Фетхуллах Ґюлен стверджує, що “віруючі здатні любити з ентузіазмом і навіть створювати полюси притягнення”. Фетхуллах Ґюлен посилається на метафору відомого поета-суфія Мевляни Румі, щоб пояснити, яким чином людина може бути глибоко прихильною до релігійної традиції, залишаючись у той же час відкритою для інших.

Говорячи словами Мевляни Румі, така людина подібна компасу: міцно спираючись однією ногою на віру й іслам, вона переміщує другу серед народів багатьох національностей. Бажано, щоб людина, яка вірить в Бога, могла утримати таке істинно двояке положення: занурившися глибоко в свій власний внутрішній світ, будучи настільки повною любові … наблизившися настільки до Бога, але в той же час залишаючись активним членом суспільства[27].

Ця двоякість опори Румі на власну релігійну традицію при свободі спілкування з іншими віросповіданнями служить вихідною позицією особливої уваги Фетхуллаха Ґюлена до необхідності діалогу.

Теорія і практика діалогу

Сьогодні вкрай необхідним є встановлення діалогу між релігіями, і в якості першого кроку в цьому напрямку слід забути минуле і відмовитися від полемічної аргументації, приділяючи увагу загальнодоступним питанням, які переважають за багатогранністю полемічні[28]. (Фетхуллах Ґюлен)

Форма ісламу, яку проповідує Фетхуллах Ґюлен, йде від терпимості, і на цьому вона не закінчується. Те, що викликає ще більше здивування, так це те, що прихильність до толерантності служить ступенем того, у якій мірі він цим принципом керується. В дійсності, це його безпосередні дії до початку і веденню даного діалогу, що притягує загальну увагу до його зусиль дати визначення ісламу як силі на благо миру. Ще більш значимо, що він встановлює діалог з християнами і юдеями, як і з світськими інтелектуалами і лідерами в Туреччині, включно і патріарха православної церкви Варфоломея і верховного раввіна Туреччини Давіда Асео. В результаті він виходить за рамки своїх національних рубежів у прославленій зустрічі з римським папою Іоанном Павлом II і главою ізраїльских сефардів раввіном Еліяху Бакши Дороном. Не важко зрозуміти, чому Фетхуллах Ґюлен заслужив і довів таку репутацію для діалогу, якщо подивитись на те, що він вважає “основами діалогу: любов, співчуття, терпимість і прощення”[29]. Ця позиція складає основу методу діалогу, яку проповідує Фетхуллах Ґюлен. Він спирається на любов, яка, з його слів, є “найбільш важливим елементом кожної живої істоти, найяскравішим світлом і великою енергією, здатною протистояти будь-якій силі і перевищити її”[30]. Він далі переходить до співчуття, вважаючи, що “Всесвіт можна розглядати як симфонію співчуття”, і що “людина має проявляти співчуття по відношенню до всіх живих істот, поскільки так пристало людині”[31]. Заключними основами є терпимість – “така всемірна, що ми можемо закривати очі на недоліки інших” — і прощення, які разом “вилікують майже усі наши рани”[32]. Такі основні принципи Фетхуллах Ґюлен знаходить в Корані. Він наголошує, що Коран навчає віруючого не відповідати на позбавлені змісту і убогі слова чи вчинки такими само словами, а проходити повз них з достоїнством, подібно до того, як це робив сам Пророк, проявляючи терпимість і прощення навіть по відношенню до своїх заклятих ворогів. В цьому сенсі завдяки, а не всупереч своїй прихильності ісламу, Фетхуллах Ґюлен схвалює прояви терпимості стосовно інших.

Засудження тероризму

Охоронцями любові і приязні є мусульмани, для яких є неприйнятними жодні випадки тероризму, і хто звільнив себе від будь-яких проявів ненависті і ворожнечі[33]. (Фетхуллах Ґюлен)

Фетхуллах Ґюлен надає великого значення любові до людства, вважає це вичерпно мусульманською рисою і виявом духовності, і внаслідок цього він безперечно і однозначно засуджує тероризм, відмежовуючи від себе, а також ісламу – акти тероризму. “Посланець Бога проповідував іслам, релігію безмежного милосердя”, – відмічає Фетхуллах Ґюлен, – “і все ж деякі самоназвані гуманісти стверджують, що це – ‘войовнича релігія’. Це абсолютно неправильно”[34]. Прагнучи назвати явища своїми іменами, як він їх розуміє, Фетхуллах Ґюлен відкрито виступив із засудженням тероризму після нападу террристів 11-го вересня 2001р. на Всесвітній торговий центр в Нью-Йорку і будівлю Пентагону в Вашингтоні в своєму листі в газету «Вашингтон пост», в якому він стверджував: “Хочу наголосити, що будь-яка терористична діяльність, незалежно від того, хто і з якою метою її здійснює, чинить дуже велику шкоду справі миру, демократії, людству і всім релігійним цінностям. З цієї причини, ніхто – і, безумовно, ніхто з мусульман – не може схвалювати жодних актів терору. Терор не може бути засобом боротьби за досягнення незалежності чи спасіння. Він забирає життя невинних людей”.

Хоча є деякі, хто завжди намагається використовувати релігію в своїх егоїстичних інтересах, Фетхуллах Ґюлен наполягає: “Іслам не схвалює проявів тероризму в жодній формі. Тероризм не може бути використаний для досягнення якої б то не було мети, що стоїть перед ісламом. Жоден терорист не може бути мусульманином, і жоден істинний мусульманин не може стати терористом”[35]. Не можна сказати більш зрозуміло, і все ж він пояснює далі, що іслам не допускає порушень прав людини, навіть якщо це відбувається в інтересах суспільства, і що “Пророк Мухаммад говорив, що мусульманином є той, хто не може спричинити зла ні рукою своєю, ні язиком”. Хоча Фетхуллах Ґюлен глибоко усвідомлює той факт, що причиною терористичного акту часто слугує відчуття несправедливості, він не вважає це достатньою причиною, щоб чинити дії насилля проти неповинних людей. Більш того, він закликає не використовувати напад для висловлювання прохань і скарг мусульманами. Терористичні дії – це неправильно, це не по-мусульманськи.

Рух Фетхуллаха Ґюлена

Одним з найбільш значних проявів поєднання Фетхуллахом Ґюленом релігійної прихильності і терпимості є рух Фетхуллаха Ґюлена, як його часто називають, який започаткував сотні шкіл в багатьох країнах як наслідок віри у важливість знання і приклад побудови кращого світу. Школи створені для широкого розвитку освіти і постали для служіння людству без жодної ісламістської пропаганди. Фетхуллах Ґюлен вважає, що не він почав організовувать школи, що він просто говорив про важливість освіти і про створення оточення, в якому молодь може навчитися удосконалювати своє пізнання і розум. Як говорить Фетхуллах Ґюлен, школа за своєю сутністю є ‘театром’, в якому представлені разом усі розрізнені частки всесвіту. Вона надає своїм учням можливість постійно читати і говорити навіть тоді, коли вона сама мовчить. Тому – хоча складається враження, що вона займає лише вузько означений період життя – школа постійно володарює над усім, що відбувається.

Кожен учень упродовж всього свого життя постійно користується тим, що набуте в школі, звідки і відбувається постійний вплив школи[36]. Результати цього підходу можна бачити, наприклад, у зауваженях д-ра Томаса Мічела, Генерального секретаря Секретаріату Ватікану з міжрелігійного діалогу з приводу його відвідання однієї з шкіл острова Мінданао на півдні Філіппін, де загони сепаратистів організовують збройні сутички з урядовими військами. З його слів, в місцях, де викрадення людей відбувається достатньо часто, поряд з партизанськими діями, рейдами, арештами, зникненнями і вбивствами з боку військових або воєнізованих формувань, школа дає філіпінським дітям з мусульманських і християнських сімей високоякісну освіту і прищеплює їм уміння вести більш позитивний спосіб життя і налагоджувати більш позитивні стосунки[37]. Тому метою створення шкіл є започаткування основи виховання більш гуманних і терпимих громадян світу, в якому люди будуть берегти і розвивати свої релігійні переконання, а також сприяти добробуту сторін.

Як і завжди відбувається з усіма інтелектуальними рухами, рух Фетхуллаха Ґюлена уміщує деякі протиріччя між риторикою свого засновника і практикою деяких його послідовників. Одне з найбільш очевидних протиріч відмічалося М. Хаканом Явузом при розгляді руху: піклування Фетхуллаха Ґюлена про можливість працювати жінкам. Слід відмітити, що серед жінок достатньо учителів, професорів, адміністраторів в різних сферах, і попри це Явуз узагальнює: “Товариство Фетхуллаха Ґюлена проводить жорстку сегрегацію за статевою ознакою і не дозволяє займати жінці на роботі високу посаду. Для прикладу, ви не знайдете жінок, які мають високий статус в широкій мережі його організації або імперії засобів масової інформації”[38]. Арас і Джаха стверджують, що Фетхуллах Ґюлен наслідує прогресивний погляд на права жінки і говорить, що “жінки можуть ставати адміністраторами”, що протиставляється поглядам на це питання більшості ісламських інтелектуалів[39]. Буде цікаво спостерігати, чи зможе рух Фетхуллаха Ґюлена залучити хоча б своїх жінок-членів у мірі свого зближення з іншими культурами, які відрізняються більшою рівноправністю статей, ніж це відбувається на його рідній землі в Туреччині[40].

Порівняльний огляд руху Фетхуллаха Ґюлена суттєво виходить за рамки даного дослідження, однак корисно буде відмітити, що школа є лише одним аспектом цього великого і якоюсь мірою аморфного руху, в якому залучено приблизно від 200 тисяч до 4 мільйнів учасників по всьому світу з широкою мережею організацій. Послідовники Фетхуллаха Ґюлена створили Фонд журналістів і письменників, який об’єднує разом ісламських і світських інтелектуалів, а також організує симпозіуми з міжрелігійного діалогу[41].

Інша організація, Учительський фонд Туреччини, видає щомісячний журнал, два наукових видання і проводить симпозіуми, тематичні обговорення і конференції, а інформаційна діяльність руху включає видання щоденної газети «Заман» і роботу телевізійного каналу й радіостанції[42]. Рух залучає до своїх лав видатних інтелектуальних діячів(а надто турецьких) і навіть заснував некомерційний банк (з статутним капіталом в $125 мільйонів) і фінансову кампанію «Асья фінанс» для сприяння економічному розвитку тюрко-мовних держав Центральної Азії, бувших середньоазійських республік Радянського Союзу. Важливо відмітити, що рух домігся великого успіху, надаючи високоякісну освіту в своїх школах, де навчаються діти еліти і державних чиновників, що він почав створювати основу для встановлення відносин співпраці на вищому рівні, особливо в Центральній Азії, де він докладає найбільших зусиль[43].

Слід відмітити, що співчуття, яке проявляє Фетхуллах Гюлен, поширюється не лише на все людство. Один з членів руху Фетхуллаха Ґюлена розповідав мені, як Фетхуллах Ґюлен якось жив в розташуванні з групою молодих людей, натхненних його ідеями. Коли виявилось, що в розташування залізла змія і один з юнаків блискавично знищив її, Фетхуллах Ґюлен глибоко засумував з приповоду її смерті і три дні після того додержувався посту, спокутуючи гріх, хоча він і не мав безпосереднього відношення до здійсненого. Подібним  чином в одному з томів своєї роботи «Пророк Мухаммад» Фетхуллах Ґюлен розповідає історію, в якій Пророк звертається до одного з своїх соратників, який обманув коня: “Залиш обманювати тварин. Ти маєш викликати довіру навіть тим, як ти до них ставишся!”[44]

В рамках даної роботи предметом нашої уваги був парадокс єднання релігійної прихильності і терпимості, однак Фетхуллах Ґюлен зміг звести воєдино й інші протилежності. Джон Уеслі, засновник руху методистів в Англії, закликав: “Об’єднаймо два тривалий час розділені поняття, знання і прихильності”. Одним з найбільших позитивних якостей роботи Фетхуллаха Ґюлена є його відкритість до наукового пошуку в контексті релігійного зачинання. В дійсності, і можливо для уникнення відверто релігійного уявлення про них, багато з інспірованих Фетхуллахом Ґюленом шкіл мали успіх у викладанні програмних предметів, як це видно з нагород, які отримують їхні учні на численних наукових змаганнях і олімпіадах повсюди в світі[45]. Якщо людству судилося проіснувати ще одне століття – а двадцять перше починає здаватися, що може перевершити за проявом насилля попереднє – то голосам релігійних сотовариств, подібних до руху Фетхуллаха Ґюлена, безсумнівно, належить зіграти в ньому значну роль. Перспектива участі в цьому русі Фетхуллаха Ґюлена заслуговує наполегливої уваги, поскільки його витоки мають дві традиції – християнства і мусульманства, які найбільш часто мають причетність до узаконювання насилля, яке переважає в політиці. Можливо, що новаторство Фетхуллаха Ґюлена в парадоксі культур надихне інших допомогти нам знайти спосіб вирішити проблеми людства глобальної важливості.Лестер Р. Куртц, Техасський університет, Хьюстон, Техас


[1] http://www.bediuzzaman.org/, представлено від 5-го квітня, 2003 р.

[2] Макс Вебер, Протестантська етика і дух капіталізму, Талкот Парсонс, пер.; автор вступу Ентоні Ґідденс (Нью-Йорк, вид. Scribner’s Sons, 1958 р. [1922–23]).

[3] Лестер Р. Куртц, неопублікований рукопис, Парадокс Ганді: Спадок індійського ненасилля. Уривки представлені на вебсайті: www. Cf. Лестер Р. Куртц, “Війна,” з Енциклопедії політики і релігії під редакцією Роберта Уутноу, у 2-х томах (м.Вашингтон, Квартальні звіти Конгреса США, 1998 р.), стор.783–789. Представлено на сайті http://www.cqpress.com/context/articles/epr_War.html. Дійсно, дана теорія прийшла мені на думку, коли я намагався опрацювати спадок Ганді, і коли я детально ознайомився з роботами і життям Фетхуллаха Ґюлена. Тоді я почав бачити паралелі між ними, особливо стосовно методів вирішення звичайних життєвих протиріч шляхом нових рішень проблем людини.

[4] Еміль Дюркхейм, Елементарні форми релігійного життя, Переклад з французької Джозефа Уарда Свейна (Нью-Йорк, вид. Free Press, 1965 р., [1915])

[5] Кліффорд Гіртц, Інтерпретація культур (Нью-Йорк, вид. Basic Books, 1973 г.); Лестер Р. Куртц, Боги в глобальному селі (Thousand Oaks, Каліфорнія, вид. Pine Forge Press, 1995 р.).

[6] Див. Лестер Р. Куртц, “Війна”.

[7] Роберт Бенфорд і Лестер Р. Куртц, “Проводячи ядерну церемонію: гонка озброєнь в якості ритуалу”, Журнал прикладних наук поведінки, (грудень, 1987 р.), стор. 463–482.

[8] Див. також видатну роботу під редакцією Ендрю Уілсона і представлену на Інтернет сайті http://www.unification.net/ws/theme144.htm (від 30-го серпня 2003 р).

[9] Там само, робота Уілсона залучає матеріал різних видань, які розглядають поняття любові-доброти, безскорисливості, жертвенної любові, благочинності і гостинності, прощення і єднання тощо.

[10] Цитується Алі Уналом і Альфонсом Уільямсом, під ред., Адвокат діалогу, (Fairfax, Вірджинія, журнал The Fountain, 2000 р.), №10.

[11] Там само, №11, цитується і перекладено з Фетхуллаха Ґюлена, Zamanin Altin Dilimi (Золотий відрізок часу) (Ізмір, 1994р).

[12] Там само, №13, цитується і перекладено з Фетхуллаха Гюлена, Küçük Dünyam (Мій маленький світ), інтерв’ю Латіфа Ердогана, газета Zaman.

[13] Див. також, Фетхуллах Ґюлен, Пророк Мухаммад: істинне світло, в 2-х томах, (Лондон, вид. Truestar, 1995р., 1998 р.) і в 3-х томах, пер. на англійську і опубліковано в США в 2000 р. журналом The Fountain (in Fairfax, Вірджинія), Важливі моменти релігії ісламу, Питання і відповіді про віру і Ключові концепції і практика суфізму.

[14] Див. роботу Лін Емілі Уебб Фетхуллах Ґюлен: чи є в ньому дещо більше, ніж помічає погляд? (Ізмір, Туреччина, вид. Mercury International Publishing, Consulting, Import and Export Ltd.), в якій аналізуються неодноразові військові перевороти в Туреччині і її тенденції сучасного розвитку, які представляють собою атмосферу формування духовної перспективи.

[15] Зауваження прем’єр-міністра Туреччини Бюлента Еджевіта, наведені в роботі Ейюпа Джана “Подорож за горизонт”, Стамбул, 1996 р.

[16] аль-Бухарі, том 2, хадіс № 9.

[17] Алі Унал і Альфонс Уільямс, Адвокат діалогу: Фетхуллах Гюлен, (Fairfax, журнал The Fountain, 2000 р), стор. 193–94.

[18] Це критика толерантності Ганді, що змушує мене думати, що можливо, це невдала назва для ідеалу, до якого прагне Фетхуллах Ґюлен. Ганді стверджує, що толерантність неадекватна і що від нас вимагається дещо значно більше, ніж виявлення просто терпимості стосовно інших. Швидше, нам слід поважати, цінувати і вчитися в усіх без винятку людей, навіть якщо це вороги. Турецьке слово, яке вживає Фетхуллах Ґюлен для означення терпимості або толерантності, є ‘хошгору.’ Дійсно, я чув, як Фетхуллах Ґюлен говорив, що турецьке слово “ хошгору” є глибшим за змістом, ніж англійська концепція терпимості. Слово це складається з двох частин: ‘хош’, що означає приємний, люб’язний, любимий і ‘гору’, що є похідним від дієслова ‘гормек’, який означає бачити. Таким чином, буквально ‘хошгору’ означає бачити дещо приємним або любимим. В звичайному застосуванні воно має зміст дозволяти, заспокоювати, пробачати.

[19] Фетхуллах Ґюлен, До глобальної цивілізації любові і толерантності (Нью – Джерсі, вид. Light, 2004 р.), стор. 75–76.

[20] Там само.

[21] Переклад, Алі Унал і Альфонс Уільямс, op. cit., стор. 23.

[22] Алі Унал і Альфонс Уільямс, op cit., стр. 242. Від 1-го вересня 2003 р.

[23] Див. Інтерв’ю з Фетхуллахом Ґюленом в роботі Алі Унала і Альфонса Уільямса, op. cit., стор. 358. Саід Нурсі (1876–1960) був впливовим турецьким інтелектуалом, підтримував ідеї проведення міжрелігійного діалогу задовго до того, як це стало популярним.

[24] Див. Бюлент Арас і Омер Джаха, “Фетхуллах Ґюлен і його рух ‘ліберального турецького ісламу’”, Близькосхідний огляд міжнародного життя 4 (2000 р). за 2-е грудня 2002р. на сайті http://meria.idc.ac.il/journal/2000/issue4/jv4n4a4.html. Арас і Джаха відмічають, що “основою концепції ‘турецького ісламу’ є його помірність і те, що ісламські рухи, які орієнтуються на ідеї суфізму, впливали на політичну історію Туреччини навіть в часи Османської імперії, коли політична система допускала існування держави з багатьма релігіями, ‘в якому християни й юдеї продовжували жити, підкоряючись своїм власним законам’.

[25] Фетхуллах Ґюлен, “Голос любові: любов”, сайт www.fgulen.com/articles/love.html від 7-го грудня 2002р. Також, в роботі Фетхуллаха Ґюлена Назустріч втраченому раю, від 1-го вересня 2003 р.

[26] Там само, стор. 207. Цитується і перекладено з праці Невваль Севінді, “Fethullah Gülen Ile New York Sohbeti,” вид. Yeni Yuzyil, серпень 1997 р.

[27] Алі Унал і Альфонс Уільямс, Адвокат діалогу: Фетхуллах Ґюлен, (Fairfax, журнал The Fountain, 2000 р.), стор. 207.

[28] Там само, стор. 244.

[29] Алі Унал і Альфонс Уільямс, op cit., стор. 253.

[30] Там само.

[31] Там само.

[32] З приводу поглядів Фетхуллаха Ґюлена на ідеальну людину див.: Фетхуллах Ґюлен, Назустріч глобальній цивілізації любові і терпимості, (Нью-Джерсі, вид. Light, 2004р.), стор. 81–130.

[33] Фетхуллах Ґюлен, “Істинні мусульмани не можуть бути терористами”, стор. 95-100 в журналі The Fountain, op. cit., стор. 100. Цитується з статті в газеті Turkish Daily News, 19 вересня, 2001р.

[34] Фетхуллах Ґюлен, “Іслам як релігія загального милосердя”, стор. 44–50 в журналі The Fountain, op. cit., стор. 45.

[35] Там само.

[36] Фетхуллах Ґюлен, “Наша система освіти”, представлено 6-го грудня, 2002р. на сайті www.fgulen.org/articles/our_education.html.

[37] Томас Мічел, “Фетхуллах Ґюлен як просвітитель і релігійний учитель”, стор. 101–113 в журналі The Fountain, op. cit., стор. 102. цитується по роботі, представленій на симпозіумі в Джорджтаунському університеті, квітень 2001р.

[38] М. Хакан Явуз, “Пошук нового соціального порядку в Туреччині: Фетхуллах Ґюлен, Партія добродійності і курди. ” SAIS Review, 19 (1999р.), стор. 114–143.

[39] Арас і Джаха, op. cit.

[40] Мої спостереження за діяльністю руху говорять про інше. Хоча мудрість і інтелект окремої жінки (значною мірою дружин учасників руху) високо цінуються, вони явно недостатньо включені в процес прийняття рішень.

[41] Див. моя доповідь з приводу міжрелігійного діалогу, головною темою якого є Авраам як засновник юдейсько-християнсько-ісламської традиції, Лестер Р. Куртц, “Локальні боги і всесвітні релігійні віри ”, стор. 155–160 в Соціології для нового століття під ред. Йорка Брадшоу, Джозефа Хілі і Ребекки Сміт (Бостон, вид. Pine Forge Press, 2001р.).

[42] Арас і Джаха, op. cit.

[43] Там само.

[44] Фетхуллах Ґюлен, Пророк Мухаммад, стор. 94; цит. по аль-Бухарі, Іман 24.

[45] Однак дивно, що попри любов послідовників Фетхуллаха Ґюлена до сучасної науки, вони не визнають теорію еволюції і можуть опинитися в небезпечному повторенні помилки римської католицької церкви, яка, ставлячи на карту репутацію релігійної перспективи, відхиляла наукові теорії, які отримали пізніше всесвітнє визнання (наприклад, Галілео Галілей, еволюція, що було виправлено в останні десятиліття). (Редакція не поділяє думки автора в тому, що еволюція має всесвітнє визнання. Швидше за останній період відбулося навпаки – від ред.)

Related Posts