діалог Рух «Хізмет»

Толерантність в особистому і громадському житті

Толерантність аж ніяк не винахід сучасності. Загальновідомо, що її провісниками були ще перші пророки, які несли слово свого вчителя Господа. Коли ми говоримо про толерантність Аллаха, ми керуємося низкою Його прекрасних імен, у яких широко розкривається ця якість. Так, джерелом толерантності служить поняття «афв-у сафх» (прощення й милостивість), що тлумачаться як прощення гріхів, милосердя й щедрість, поблажливість до безлічі людських недоліків. У Священному Корані зустрічається низка імен Господа, які підкреслюють і розкривають цю якість, серед них найвживаніші: Гафур (Той, що прощає), Рахім (Співчутливий і Милостивий), Саттар (Той, що покриває усі вади), Афув (Той, чиє прощення не знає меж). Розквітом толерантності прийнято вважати період за назвою Аср-и Саадат (Століття щастя). Поглиблюючи цю тему, наведемо кілька яскравих прикладів з історії того прекрасного часу.

Красномовний приклад прощення

Цей приклад, що ввійшов в історію за назвою «Хадіс про наклеп», розповідає випадок із життя високоповажної Айше (р.а.), дружини Пророка Мухаммеда (мир йому), гордості всього людства й нашої матері, про те, як лицеміри (мюнафіки) підло оббрехали її. Відомо, що Айше посідала особливе місце серед цнотливих дружин Пророка. Пророк Мухаммед був єдиним чоловіком у житті цнотливої Айше, для якої честь була понад усе. Але саме вона й стала жертвою злого наміру мюнафіків, які запланували в той час будь-якими способами опорочити бездоганну честь цієї жінки. Як не прикро, але серед самих мусульман знайшлися люди, здатні на таку підлість. Йдеться про ганебні вчинки Містах ібн Усаса (краще мені не доводилося б згадувати його імені), які настільки засмутили Абу Бакра, що він заприсягся собі більше ніколи й ні в чому не допомагати цій людині, не підтримувати його матеріально. Обітниця Абу Бакра – втілення чесноти, відданого друга милостивого Пророка (с.а.с.) – була хибною, суть якої розкривалася в 22-ому аяті сури «Нур» – який говорить про таке: «І нехай щедрі, що мають достаток серед вас, не клянуться, що не будуть допомагати родичам, біднякам і тим, хто покинув свій дім [для боротьби] на шляху Аллаха. Нехай вони прощають і вибачають [їм]. Хіба ви не хочете, щоб Аллах простив вам? Аллах – Той, що прощає, милосердний» (Св. Коран, 24:22). Відзначу, що наведений приклад виявився напрочуд переконливим завдяки саме Абу Бакру, людині високої моралі.

Особливо хочу звернути вашу увагу на останні два речення аята: «…Хіба ви не хочете, щоб Аллах простив вам? Аллах – Той, що прощає, милосердний» (Св. Коран, 24:22). Визначення Аллаха – Архамур-Рахім, тобто милостивий, перекладається як той, чиє милосердя не має меж. Милосердя ідеальної людини у зіставленні з милосердям Всевишнього можна зрівняти із краплею у величезному океані. Аллах Всевишній, прикриваючи наші недоліки, вибачає нам усі наші погрішності, які ми робимо всупереч Його застереженням. Підкреслю слова аята: «Хіба ви не хочете, щоб Аллах простив вам?», оскільки значення їх дуже важливе. Ці слова можуть бути зразком толерантності, адже Творець, показуючи приклад прощення, закликає нас до терпіння й учить прощати помилки один одному. На прикладі життя Абу Бакра, сповненого толерантності, Творець демонструє нам принципи моралі Священного Корану.

Уміння прощати – одна із особливостей Божественної моралі

У зверненнях пророків, джерелом яких є божественне начало, ключовим поняттям виступає толерантність і афв-у сафв (уміння прощати). Більше того, людина, покликанням якої стало навчання й виховання, несучи істину, зможе достукатися до сердець ближніх лише в тому випадку, якщо її душа випромінює відкритість і толерантність. Керуючись сутнісними ознаками людської особистості, можна сказати, що уникнути недоліків неможливо.

Наш Пророк (с.а.с.) в одному зі священних хадісів навчає нас: «Дотримуйтеся принципів Божественної моралі», тобто говорить про милість, милосердя, прощення, толерантність. Лише подумайте, невже Милостивий Аллах (великий Він!), не прощає в цьому світі всіх тих, хто його заперечує? Скільки існує прикладів, що підтверджують це! Так, багато хто, захоплюючись дивними роботами пензля Мікеланджело, Пікассо, творчістю Бранкуша й забуваючи про божественне начало неперевершеного таланту художників, категорично заперечують існування Господа. Така нечувана зухвалість не заслуговує щонайменшого виправдання. Але Аллах (великий Він!) милостивий і всепрощаючий, всупереч невдячності людини. На підтвердження наведемо «хадіс-кудсі» «Моя милість завжди вище мого гніву» (…) і аята із сури Араф (Перешкоди), у якім Творець говорить: «Моя милість поширюється на все суще» (Св. Коран, 7:156). І воістину, Аллах (великий Він!) милостивий, тому що оберігає й опікується всіма нами без винятку, поза його увагою не залишається нічого живого на Землі. Всевишній продовжує забезпечувати всім необхідним навіть тих, хто заперечує Його існування.

У цьому ракурсі можна говорити про всіх великих пророків, але ми обмежимося декількома прикладами з життя Пророка Мухаммеда (с.а.с).

Йтиметься про високоповажного Гамзе (р.а.), одного з найбільш відданих сподвижників Пророка (с.а.с.), за що його Мухаммед дуже любив і шанував. Гамза був дуже близьким Пророкові, він доводився молочним братом і дядьком по батькові Посланника (с.а.с). Аж ніяк нелегким було завдання стиснути волю в кулак, відмовляючись від переваг того часу, і зробивши крок назустріч Пророкові Мухаммеду, перейти під його духовну опіку. Допомогла Гамзе його рішучість і стійкість як духовна, так і фізична. Підтвердженням його велетенської сили може послужити відома сутичка з гігантським левом. У той час, коли чисельність мусульман була критично малою, сказати своєму племінникові: «Так, я з тобою!», – означало більше, ніж просто підтримка. Це була самопожертва високого ґатунку. Безумовно, нагорода за це теж висока. І наш Пророк (с.а.с.) щедро винагородить Гамзе (р.а.) за його героїчні вчинки.

Коли Пророк Мухаммед (с.а.с.), відомий своїм глибоким співчуттям і невичерпним милосердям, побачив страшну картину після бою, на його очі накотилися, немов величезні потоки дощу, сльози. Під час бою під Ухуде впало близько 70-ти сахабів, і вдвічі більше було поранених; жінки залишилися вдовами, а діти – сиротами. Серцю Пророка, наповненому милосердям і любов’ю, важко було витримати таку трагедію. Діти високоповажного Гамзе (р.а) і шахідів, що впали смертю хоробрих у бою, підійшли з тремтінням, безпомічні, немов курчата, що тільки-но вилупилися, до Посланника (с.а.с.). Не встигнув він, саме втілення милосердя, подумати: «Я теж, щоб відомстити ворогам за подібний учинок …», як аятом «Якщо ви караєте невірних, то карайте такою мірою, як вас карали. Але якщо ви стерпите [і стримаєтеся від покарання], то це буде краще для тих, хто терпить» (Св. Коран, 16:126) (3). Всевишній Аллах, звертаючись до свого Посланника (с.а.с.), пропонуючи альтернативу, визначає другий варіант, оскільки саме це – рівень нашого Господа. Тому Сонце толерантності й милосердя – наш Пророк (с.а.с.), стиснувши гіркоту глибоко в серці, обрав шлях терпіння.

Описаний приклад не був єдиним, адже протягом усього свого життя Пророк (с.а.с) демонстрував виняткову терпимість і толерантність. Він смиренно терпів нелюдські катування й знущання мушриків (багатобожників), а коли Мекка була скорена, і випала зручна нагода покарати мешканців Мекки, які у свою чергу, враховуючи заподіяне ними зло, чекали на тяжке покарання, Посланник Мухаммед, ще раз, підтверджуючи свою шляхетність і щиросердість, сказав: «Я повторю те, що сказав Юсуф своїм братам. Сьогодні я не дорікаю вам за ваші вчинки. Аллах вас простить, адже Він всепрощаючий. Ідіть, ви вільні».

Мединська практика

Основою й джерелом нашої релігії є Коран, ключовим поняттям якого є терпимість. Коран немов повноводні ріки виходив із вуст Пророка, доносячи до нас важливість поняття терпимості. Тому наше розуміння терпимості не повинне бути іншим. А якщо ні, то неприйняття терпимості означає невизнання і нерозуміння нашого Пророка (с.а.с).

Як бачимо, толерантність – це важлива, незаперечна основа моралі, передумови до якої ми знаходимо в Корані й сунні. У цьому контексті наведемо приклад, що заслуговує на особливу увагу. Це – правова домовленість, сформульована Посланником Аллаха відразу після хіджри. Мета договору полягала в урегулюванні прав громадського життя населення Медини, частину якого складала і єврейська громада. Сьогодні текст договору доступний, з ним можна ознайомитися; у книзі за назвою «Від парадигми до загадки» наведений його англійський переклад разом з оригіналом. На сьогоднішній день не знайти більш досконалої угоди про права людини, ніж складений 14 століть назад Пророком (с.а.с.) документ. З мединською угодою не зрівняються ні Хельсінська, ні Страсбурзька, ні Гаазька конвенція про права людини, а це ж вершини сучасної юриспруденції. Вражає, що Пророкові Мухаммеду (с.а.с.), терпимості якого немає межі, вдавалося успішно налагоджувати стосунки і з представниками «Ахл-і кітаб» – людьми Писання (іудеями і християнами), більше того, у своєму заклику до терпіння йому вдалося домовитися і з численними заколотниками, які, сіючи розбрат між мирним населенням, називали себе мусульманами. Живим прикладом терпимості може послужити випадок із Абдуллахом ібн Убай бін Селюлем. Коли ця людина була на одрі смерті, незважаючи на те, що цей нечестивець усе життя був ворожо налаштований до Пророка і завдавав одні неприємності, Пророк Мухаммед на його прохання дав свою сорочку як саван для померлого, попри те, що цей нечестивець усе своє життя був вороже налаштований до Пророка і був причиною багатьох смут. Також Посланець Аллаха сказав: «Якщо лише Одкровення від Господа не сваритиме його», то він візьме участь у запокійній молитві, виявив повагу до померлого. Воістину, бездоганна практика Пророка (с.а.с.) і його сподвижників.

Таким чином, терпимість, згідно з висловленнями наших великих наставників, повинна стати невід’ємною частиною кожного з нас, цінністю, яка надає нашим помислам особливого відтінку. Сьогодні потрібно максимально активізуватися у створенні у нашім суспільстві «Платформи толерантності». У свою чергу діяльність, спрямована на поширення толерантності, повинна заохочуватися, винагороджуватися, адже в першу чергу ми повинні керуватися почуттям терпимості.

Потреба суспільства в толерантності й нагорода за толерантність

Хотілося б відзначити діяльність Фонду письменників і журналістів. В останні роки у межах цього фонду була організована комісія, метою якої було нагородження людей, що вносять особливий внесок у розвиток діалогу й толерантності. Ця ініціатива була тепло й позитивно сприйнята всіма верствами суспільства, від політиків до працівників мистецтва, академіків, письменників і журналістів; словом, схвалена представниками всіх професій аж до простого робітника. Зрозуміло, були й негативні відгуки з боку відомої маргінальної групи, представники якої виступали не просто із критикою, вони стверджували, що така, схвалювана всіма, діяльність, бачите, непокоїть їх.

Як би там не було, наше суспільство зараз перебуває на порозі кардинальних змін, пов’язаних із процесами глобалізації, і ми говоримо про важливість діалогу з іншими країнами, забуваючи про те, що діалог повинен починатися усередині суспільства. У цьому контексті вияв толерантності повинний неодмінно заохочуватися, і ми повинні робити все необхідне для її активного розвитку. Це можливо в результаті постановки питання на порядку денному в університетах, політичних і наукових колах, ЗМІ, словом, у всіх сферах суспільного життя нашої країни.

Помилково вважати, що толерантність – це стан, коли людина, перебуваючи під впливом певних людей, починає повністю поділяти їхні погляди. Насправді, толерантність – це вміння жити у світі з іншими, сприймаючи їхні суб’єктивні погляди й принципи, але не нехтуючи своїми. Якщо ми говоримо про свою країну, це місце, де історично проживали представники різних культур і націй. Таке співіснування різних народностей може мати дві моделі подальшого розвитку: перша – толерантне і мирне розв’язання усіх питань, і друга модель – шлях постійних протиріч. Усім відоме твердження про те, що всі люди різні – є реальність, яку не можна не враховувати. Таким чином, друга модель розвитку суперечить принципам священних писань Всевишнього і ситуації, яка реально існує. У мене складається думка, що представники вищезгаданої маргінальної групи, роблячи подібні заяви, зовсім не думають про співвітчизників, а переслідують свої власні цілі.

Турецьке суспільство зараз, як ніколи, потребує толерантності. Більше того, сьогодні наш народ, розбудовуючи принципи толерантності, відчуває необхідність у розширенні сфери впливу толерантності за межами країни. Адже ми маємо досвід наших славних предків, що завойовували серця людей толерантністю й благородністю. Так, протягом своєї історії Балкани завжди були своєрідною «пороховою бочкою», найдовшим мирним періодом можна вважати той час, коли вони керувалися засадами толерантності. І як тільки турецьким військам довелося покинути територію Балкан, цей регіон у черговий раз забув, що таке мир і спокій. Ця велична чинара, виростаючи на анатолійській землі із благословення Господа, сповідуючи принципи толерантності, стане прикладом для всього світу.

Хотілося б нагадати, що наші співвітчизники і прибічники ісламу, які живуть у різних європейських країнах, не зраджуючи своїм духовним переконанням, із легкістю можуть пропагувати своєю поведінкою принципи толерантності.

Я іще раз бачу необхідність наголосити, що толерантність не є відмовою від своєї релігії, своїх звичаїв і традицій, більш того – це оптимальний принцип співіснування, відомий із прадавніх часів. Османська держава, будучи державою, вірною своїм національним ідеалам і релігії, успішно вела й зовнішню політику. І якщо сучасна інтелігентна людина не буде прагнути до розвитку й процвітання, це означатиме, що вона не зрозуміла сучасності. Тому всім нам разом і кожному окремо, родині, суспільству необхідно активізуватися на цьому шляху. Крім того, я переконаний, якщо ми зустрінемося індивідуально з людьми, які виступають проти впровадження толерантності в наше життя, то зможемо їх переконати. Розбудовуючи й зміцнюючи діалог, ми повинні будувати стосунки із представниками всіх верств суспільства. Адже Аллах Всевишній найбільше надавав значення людині, любові й милосердю.

Значення, якого Посланець Аллаха надавав людині

Пророк (с.а.с.), керуючись вченням Господа, цінував кожну людину без винятку, не проводячи межі між християнином, мусульманином або іудеєм. Але спочатку я б хотів зупинитися на бездоганності нашого Вельмишановного Пророка. Останній Посланець Аллаха є прекрасним прикладом для наслідування, Його душа, «бісміллях» («в ім’я Господа», мається на увазі «початок»), – сотворіння всього сущого, а його учення – «фатіха» (сура, що починає Священний Коран, тобто початок початків). Таке порівняння для тих, хто розуміє місію Посланника Аллаха (с.а.с.), – очевидне. Нашого Пророка ми пізнали як людину, яка навчила нас читати й розуміти навколишній світ. Тому ми, мусульмани, представники громади Мухаммеда, скільки б не славили й не дякували нашому Пророкові, ніколи не переоцінимо його заслуг перед людством. І як сказав один із дуже сильно люблячих Пророка: «Ми безмірно щасливі, що нам випала честь жити на одній землі з нашим Учителем». Маючи на увазі честь, даровану йому Господом, Пророк Мухаммед говорив: «Першим, що створив Аллах Всевишній, була моя душа». Адже саме Пророк Мухаммед є сутністю всього існуючого. Якщо ми висловлюємося в стилі тасаввуфа, то існування нашого Пророка – це й початок усього створеного і його кінець. Всесвіт був створений для того, щоб раніше створена душа Пророка знайшла тіло. І, як зазначив Імам Алвар, «Справжньою причиною вигнання Пророка Адама (а.с.) з раю послужило майбутнє пришестя Пророка Мухаммеда, а не заборонений плід. І якби тільки Адам (а.с.) знав, до чого приведе його прагнення зірвати заборонений плід, він би з’їв його разом із корінням дерева, аби тільки наблизити ту заповітну мить – прихід останнього Посланця Всевишнього. Для нас особистість Його (с.а.с.) надзвичайно значуща й глибоко шанована.

Великодушність нашого Пророка для нас завжди буде залишатися прикладом для наслідування. Так, він піднявся на ноги на знак поваги, коли по дорозі просувалася іудейська похоронна процесія. На що один із його сподвижників сказав: «О, Посланцю, ховають іудея!» Пророк (с.а.с), у свою чергу, не змінюючи положення свого тіла, лаконічно відповів: «Але померлий теж людина». Тож згадаємо добром усіх тих, хто, судячи про права людини, так і не пізнав нашого Пророка, не усвідомив його важливої місії на благо людства! Мені здається, відповідь Посланця Аллаха була бездоганною, до неї нема чого додати, і якщо ми вважаємо себе мусульманами, послідовниками нашого Повелителя, безглуздо відступати від його принципів.

Толерантність і демократія

Для всіх, хто виступає проти активної діяльності на благо розвитку толерантності, діалогу, було б непогано ще раз переглянути свою позицію, рятуючи серце й душу від злості. Адже демократія – це система, що дає можливість вільно виражати свої думки й почуття. Толерантність, у свою чергу, є важливим складовим фактором демократії. Недарма говорять, що там, де немає толерантності, немає й демократії. І що виходить, ті, хто відстоюють демократію, раптом починають засуджувати толерантність – головну складову цієї системи. У демократичній країні кожний має волю користуватися своїми правами, однак, якщо певні верстви суспільства будуть висловлювати своє невдоволення із приводу інших, при цьому заявляючи про свою демократичність, нещирість їхня буде очевидною. І ще раз повторюючись, нагадаю, що будувати демократію без толерантності неможливо. Насправді прихильники демократії просто зобов’язані приймати існування тих, хто не поділяє їхніх поглядів, і повинні мати великодушність, щоб прийняти кожного несхожого.

У цьому контексті слід зазначити, що сприймаючи інших такими, як вони є, не означає зрівняти віруючих з невіруючими. Відповідно до нашого світогляду, як віруючий, так і невіруючий, має відповідне достоїнство і цінність. Так, ми, мусульмани, високо шануємо нашого Пророка Мухаммеда, він займає особливе місце в наших серцях. Але це не означає, що діалог із людьми з іншими уявленнями про Посланця Аллаха неможливий. Наведу приклад з особистого досвіду, прокоментувавши своє ставлення до Пророка (с.а.с.). Я дуже засмутився, що під час відвідування могили нашого Повелителя не вмер біля його ніг. Адже, якщо моя любов до Посланця була щирою, я повинен був закам’яніти, обійнявши огорожу його могили. І мені здавалося, що велич моєї любові до Пророка саме така. Глибоко в серці я бережу любов до Пророка Мухаммеда, але це не заважає мені будувати діалог із людьми іншого світогляду.

Толерантність і майбутнє

Незважаючи на відмінності у світогляді, ми є представниками одного суспільства, маємо спільні сподівання; і всі негаразди або радощі, які випадають на нашу долю, переживаємо разом. Тому в нас багато спільного, і вже на цьому може будуватися діалог.

Час усіх розсудить і покаже, наскільки були праві люди, що закликають до толерантності. Я не поділяю думок дарвіністів, але в цьому конкретному випадку мені імпонує закон «природного відбору», який можна трактувати так: обурені із приводу толерантності «відсіються» у результаті «закону природного відбору», залишаючи найсильніших – духовно багатих представників.

Прихильники толерантності побудують світ, що ґрунтується на принципах толерантності, а хто виступає проти – задихнуться у своїй злості й ненависті. І дуже хочеться, щоб останні зупинилися й задумалися над вчиненим, нехай стануть розсудливими, поки їх не поглинуло болото неуцтва. Інакше нам доведеться оплакувати їхню долю. Уже зараз мене тривожить тягар майбутніх випробувань, а серце крає біль неминучої втрати.

Related Posts